ВІТАЄМО НОВИХ ПАСТИРІВ

Усі ми знаємо про нелегкі події, які відбулися у нашій парафій у зв’язку зі зміною священників. Щоб ближче познайомитись з новим настоятелем та вікаріями ми задали їм декілька запитань, що стосуються їх планів душпастирської роботи у нашій парафії.

– Шановний отче-настоятелю, чи маєте ви певні задумки,  ідеї, котрі ви б хотіли здійснити саме у нашій парафії?

– Місією кожного священника в першу чергу є проголошення Доброї новини. Моє мото, яке я вибрав під час таїнства свячень звучало так: «Ідіть на весь світ і проголошуйте Євангеліє, хрестячи в Ім’я Отця і Сина і Святого Духа». Це завдання, яке Ісус Христос уділяє кожному з нас проявляється також у моєму послуху єпископові, котрий сказав, що мушу їхати до Хмельницького. Нічого нового не буде відбуватися: буду надалі проголошувати Євангелію так, як я це робив до цього часу. Моїм великим зацікавленням є криза сім’ї, на що буду робити великий акцент в проголошенні Слова Божого. Сім’я – це маленька частинка не тільки суспісльтва, держави, парафії, але і Божої Церкви, яку Господь дає. З сім’ї виносяться всі християнські, моральні цінності; віра, передання цієї віри. Сьогодні є потреба міцної сім’ї, її  міцної віри, однак вона, навпаки, є поранена, побита через те, що є багато різних дійсностей, які не дозволяють їй стати саме такою, і сатана це бачить. Тому я  до цього часу клав великий акцент на працю з сім’єю. Коли йшов з парафії у Хмільнику, то мав 7 кругів домашньої церкви, а це не малий обсяг праці, яка принесла багато доброго. Люди відкривалися на життя, на прийняття нового, на батьківство, на християнське виховання потомства. Таким чином, збільшилася парафія і відповідальність кожного християнина. Тому я гадаю, що цю місію буду продовжувати й надалі. Матиму можливість познайомитися з двома кругами домашньої церкви у вас. Але я думаю, що є багато людей не з домашньої церкви, які також потребують допомоги та підтримки. Напевно не спроста, що моє душпастирство на цій парафії розпочинається з оголошення Папою Року Віри. Він дається нам, щоб ми зміцнили нашу віру, відновили нашу дійсність, щоб ми глибше споглянули на те, що обов’язки, які випливають з нашого хрещення, є настільки важливі, що ми повинні проголошувати Ісуса Христа скрізь: не важливо, де ми є і що ми робимо. Буду також ствавити акцент на велич різних спільнот у парафії. Маю надію, що це буде віднайденням кожною людиною себе серед інших. Другий Ватиканський собор підкреслював вартість маленьких спільнот в Церкві, тому що, якщо є велика парафія, така як у нас, багато людей залишається анонімними, вони не віднаходяться, ними ніхто не цікавиться, їм не приділяють увагу. Натомість у маленькій спільноті людина може відкритися, може віднайтися в різних напрямках. Тому думаю, що більший акцент буду класти на душпастирство через те, що це для мене є важливим до цього часу, маю надію що співпраця з священниками та парафіянами буде приносити плоди для слави Божої та розвитку Церкви.

– Чи маєте ви вже в планах створити якісь нові групи чи об’єднання, щоб залучати людей до активного життя церкви?

– Нічого нового не будемо творити. Навіщо придувати велосипед , який уже існує? Праця священника – це дивитися на те, що існує в церкві і підтримувати його, не знищити. Вже досвідчив, що в парафії є багато різних молитовних груп, які мені подобаються і які буду підтримувати. Мав можливість познайомитись з Третім законом св.Франциска, на рахунок чого вже маю певні ідеї на майбутнє. Також мав змогу познайомитися з лікарями парафії. Я до них звернув слово, що стосується перш за все вартості життя, служіння їхнього як милосердного лікаря. Тому що християнин – це та людина, яка віднаходиться в суспільстві, має можливість давати свідоцтво віри, своєї приналежності до Христа і Церкви. Потім також мали можливість розділити солодкий стіл, де і познайомилися і відкрилися один одному. Напевно, було б добре розвинути Оазу Нового Життя, з руху Світло Життя, особливо для молоді, щоб дати можливість подивитися, що Церква наша має багато різних перспектив. Треба дивитись не тільки на те, що є у нас, але мати можливість подивитися на інші церкви. Навіть Тарас Шевченко говорив: «Чужого научайтесь, і свого не цурайтесь!». Тобто в церквах та в різних парафіях є багато всього, чого ми можемо черпати для себе. Але думаю, що на початку потрібно ще приглянутись, щоб можна було починати щось нове. Це потребує часу, мого ознайомлення з парафією,  і людей з нами, бо прийшли всі троє нових людей, потрібно багато побачити, придивитись. Найбільше в цій справі прошу про молитву, щоб сповнилася Божа воля.

– Як ви збираєтесь заохочувати молодь до церкви в такий нелегкий час?

– Взагалі, молодь живе своїми ідеалами, вона дуже є змінна, сьогодні вони дивляться по-одному,завтра по-іншому, сьогодні вони приходять, завтра відходять, чогось шукають, чогось прагнуть. Молодь – це є щось динамічне, вони хочуть показати себе, привернути увагу. Першим кроком було відстоєння парафіяльного журналу «Світло Христа». Я вважаю це великою перемогою, щоб вони могли себе проявляти через свою працю.

– Чи ви як нова людина побачили якісь недоліки на парафії, які ви б хотіли негайно виправити?

– Знаєте, я ніколи не шукаю в людях недоліків, бо вони тільки віддаляють. Я намагаюсь знайти іскорку добра, яку можна розпалити до великого вогню. Це є наша нова історія, ми починаємо все з нової сторінки, тому не потрібно дивитись на недоліки, потрібно творити щось нове. З молитвою і Божою допомогою у нас все вийде.


– Отче Андрію, вітаємо вас у нас на парафії та хочемо запитати, чим для вас є ваше покликання та яке у вас перше враження у Хмельницькому?

– Покликання – це таємниця, це Божий дар. важко якось раціонально пояснити, чому Бог обирає тебе для виконання тієї чи іншої місії. З раннього дитинства мав свідомість того, що мене не задовольнить те життя у подружжі,  що прагну чогось більшого, глибшого. Коли уже безпосередньо готувався до вступу до семінарії, то відчував щось прекрасне, таємниче, ніби весь час Хтось є зі мною, що я не сам. Роки навчання в семінарії стали для мене часом великих випробувань, але також і великих благословінь. І сьогодні відкриваю для себе нові грані свого покликання. От і призначення на вашу парафію стало для мене певною мірою несподіванкою. Я ніколи не відчував у собі сили, щоб працювати на такій великій парафії з такою кількістю парафіян. Я звик до родинних, малих парафій. І тому відчував певний страх перед вашою спільнотою, але впевнений, що Бог зробить мене добрим знаряддям у справі спасіння усіх вірних. Щоб парафія була однією великою родиною, що прямує до Христа, щоб кожен пізнав Живого Бога.


 – Отче Олеже, знову вітаємо у Хмельницькому вже в іншому статусі!

– Бажання стати священиком зароджувалося в мене ще з дитинства. Сьогодні я дуже щасливий. Призначенням на парафію у Хмельницький я був дуже здивований, тому що я тут був на практиці і навіть не думав, що буду знову служити тут. Я цьому до кінця не вірив, але коли отримав призначення, то дуже зрадів. Маю зараз багато ідей щодо роботи із молоддю. Надіюсь, що з Божою допомогою у нас все вийде.


Ще раз вітаємо отців у стінах храму Христа Царя Всесвіту та бажаємо їм Божого благословення у всіх їх починаннях!

Розмовляли: Біланик Олена, Карвацька Інна та Чепа Вероніка.

Поширити:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *