ЕКУМЕНІЗМ І ВІЧНЕ МІСТО

«Щоб усі були одно, як Ти у Мені, а Я в Тобі»…

Колись почула думку, що мрії – це таємні плани Бога відносно нас. Дуже суперечливе твердження, але, як виявилось нещодавно, воно має своє право на існування. Та  про все по-порядку.

Думаю, варто розпочати з того, що омріяна багатьма подорож на Європейську зустріч молоді Тезе потребувала ретельної підготовки та тривалої організації, яку взяли на свої плечі о.Олег та кл.Олександр. Тож дякуючи їх кількамісячній праці, нашим спільним молитвам та перед усім Господу Богу ми, повні очікувань, перетинаємо польський кордон. Серце ледь не захлинається у передчутті мрії, яка  здійсниться за пару тисяч кілометрів, а автобус поволі рухається у напрямку Кракова. І от перед нами славнозвісний Санктуарій Божого Милосердя, далі – Служба Божа у одному з храмів міста, а потім – прогулянки вечірнім різдвяним  Краковом. Але оскільки, нам не під силу просто прогулятися містом, то були і українські  колядки, і  інтеграційні танці у центрі Кракова і море українського  позитиву, який ми залишили по собі у цьому старовинному польському місті. А нам уже час рушати, адже завтра на  нас чекає неповторна і омріяна всіма романтиками Венеція.

Ранок. Альпи. Неймовірне Боже творіння. Попри те, що автобус неймовірно поспішає, нас розриває невимовне бажання вийти і залишитися тут назавжди. Але  Господь приготував для нас ще багато неповторних подарунків, тому  ми рухаємось далі.

Венеція. Рай для усіх мрійників та романтиків. Венеціанські вулички, канали, гондоли та гондольєрів, неймовірної краси архітектуру  описувати, мабуть, не варто – це потрібно побачити. Скажу лише, що Венеція змушує розслабитися навіть людину, яка завжди поспішає, маючи гору невирішених проблем, список запланованих справ у 3 аркуші та жодної хвилини на душевний відпочинок. І справа навіть не у романтичності самого міста, а  радше в тому, що ти просто не маєш куди спішити – а куди тут побіжиш: з одного боку вода, з іншого теж вода. Вихід один – насолоджуватися! Власне цим ми і займалися впродовж цілого дня. А він збіг на диво швидко,  і от ми вже прямуємо до Вічного Міста.

Рим зустрів нас прохолодним ранком, суєтливим метрополітеном та одним з корпусів університету, де і відбувалася реєстрація українських груп. Не вражає?!

Мене теж не вразило: спершу ти сидиш на валізах добрих півтори години, потім тягнеш ту саму валізу на якісь кілометрові сходи, потім виявляється, що сходи зовсім не ті, потім збори у якісь лекційній залі , і найцікавіше – поселення на парафіях: не відомо де, не відомо з ким, не відомо, на якій мові там можна порозумітися – трохи адреналінно, але загалом цікаво. Врешті попри всі труднощі, дякуючи організаторам, римським парафіям та перед усім Господу Богу, кожен з нас отримав свій дах над головою.

Увечері на нас уже чекала перша спільну молитва Базиліці св.Павла за мурами. Описувати Базиліку, як і всі наступні місця наших молитовних зустрічей не буду, бо це саме той випадок, коли краще один раз побачити… Молитва першого дня стала вступом, комусь зрозумілим, комусь дивним, а хтось просто мріяв про те, щоб врешті виспатися після довгої дороги…так завершився перший день зустрічі Тезе.

Кожен наступний день проходив за приблизно однаковим розпорядком: ранкова молитва у парафії, зустріч у малих групах, далі обід на Чірко Массімо. І тут, мабуть, варто зупинитися детальніше. Справа і тому, що на Тезе обід це не просто обід, це ціле дійство, яке варто пережити, принаймні через те, що одночасно на місці руїн Стародавнього цирку збирається 45 тисяч молодих людей.  Це практично єдине місце, де можна побачити усіх паломників Тезе одночасно, почути одночасно десятки мов,  побачити десятки різних менталітетів.  І вже тільки заради цього варто поїхати на Тезе.  Адже діяльність цієї спільноти не є виключно духовною, це і суспільна діяльність. Це рух, який об’єднує перед усім європейську молодь, молодь, яка живе в умовах  не те, щоб переслідування християн, не атеїзму, а радше байдужості, що є найстрашнішим ворогом людської душі. Дух Тезе змушує задуматися –  задуматися над тим: «Що я можу світу дати?», а не лише: «Що я можу від нього взяти?» Адже світ дає, для того, щоб забрати більше, а Господь, якщо і забирає, то лише для того, щоб дати більше. Дух Тезе змушує зрозуміти, що саме я покликана дати Господа цьому, можливо байдужому, егоїстичному, часами злому та  цинічному, але такому спраглому Святого Духа світу.

Пообідавши на Чірко Массімо рухаємося далі. Вечірня молитва другого для нашого паломництва відбувалася у самому серці Рима, але вже в іншій державі – у Ватикані, під проводом Святішого Отця. Дух, який панував на площі годі описати. Важко сказати як переживав молитву кожен з 45-ти тисяч учасників, але те, що під час молитви в тиші, було чути дзюркотіння води  у єдиному на площі фонтані, для мене стало беззаперечним доказом того, що молився або принаймні задумався в ту мить кожен. І це ще один доказ на користь, того що монахи Тезе роблянь мегаважливу справу.

Усі наступні дні проходили у неймовірному захопленні тезевською молитвою, піснями, дивовижними місцями Риму та спілкуванні з друзями, яких знали вже багато років, або з тими, кого полюбили за ці декілька коротких днів.

Новий рік.

Для мене все почалося з молитви за мир у Базиліці св.Петра, яку очолював Святіший Отець. Далі – Свята Служба на одній з парафій, потім феєрверки над вічним містом, запальні танці та пісні різних народів. Так хочеться повеселитися, і настрій аж зашкалює, але пора йти відпочивати, адже у кишені запрошення на ранкову Месу, яку провадитеме Святіший Отець.

Сказати, що враження від пережитої Євхаристії неймовірні – нічого не сказати: сльози текли самі по собі, серце вискакувало з грудей, а молитва подяки текла  із серця здавалось прямо в Небо.

Після Служби кожен з учасників був запрошений на святковий обід у родинах або на парафіях. Знову море спілкування на різних мовах, (і якщо мова тобі зовсім не зрозуміла – це ще більший плюс, бо з людиною починаєш говорити мовою любовіJ), пісні, традиційні страви…і ми вже мусимо поспішати на українську зустріч. Ніколи не думала, що зможу в середині Римського Храму, відчути себе як удома: рідні обличчя, вишиванки, і найголовніше – рідна мова!!!Поділившись враженнями із земляками, ми поспішаємо на останню спільну молитву у Базиліку Santa Maria in Aracoeli. Молитовна тиша, неймовірного спокою пісні, короткі роздуми…Розум усвідомлює, що завтра все завершиться, завтра доведеться знову повертатися до буденності, до невирішених проблем, до того, що можливо болить і бентежить, а серце наповнює невимовнимй спокій та мир, мир який можуть дарувати лише Небеса. Мир, який не можеш тримати у  собі; мир,  якого спраглий світ – мир, який Отець хоче передати світу через тебе. І треба повертатися, щоб поділитися цим миром, адже Він на тебе так розраховує!


Круцонь Аліна, наша парафіянка

Поширити:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *